Жив-був бідний ремісник. Попрацювавши в майстерні, він, траплялося, відвідував багатого синьйора, який жив неподалік. Ремісник стукав у двері, обережно входив та, стоячи у багатих покоях перед знатним паном, знімав капелюх і шанобливо кланявся.

- Що тобі, брате, від мене потрібно? - запитав його одного разу хазяїн дому. - Бачу, як ти раз у раз приходиш мене відвідати, відважуєш уклін, а потім мовчачи йдеш ні з чим. Коли ти маєш потребу в чому-небудь, то зроби милість, проси, не соромся!

- Дякую Вам, Ваша світлість, - із повагою відповів ремісник. - Я приходжу до Вас, щоб відвести душу й подивитися, як живе багата людина. Таку розкіш можемо собі дозволити тільки ми, простолюдини. На жаль, ви, знатні синьйори, позбавлені цієї благодаті й вам ніде відвести душу, тому що навколо вас живуть одні тільки бідняки, на зразок мене.

Джерело: Леонардо да Вінчі "Казки, легенди, притчі"