Якось один чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і засмиканий, і побачив, що у дверях його чекає п'ятирічний син.

- Тату, можна в тебе дещо запитати?

- Звичайно, що трапилося?

- Тату, а скільки ти заробляєш?

- Це тебе не обходить! - обурився батько. - І потім, навіщо це тобі?

- Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки ти заробляєш за годину?

- Ну, взагалі ж, 500. А що?

- Тату... - син подивився на нього знизу дуже серйозними очима. - Тату, ти можеш зайняти мені 300?

- Ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь дурну іграшку? - закричав той. - Негайно марш до себе в кімнату й лягай спати!.. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно утомлююся, а ти себе так нерозумно поводиш.

Маля тихо пішов до себе в кімнату й закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти у дверях і злитися на прохання сина. «Як він сміє запитувати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей?»

Але через деякий час він заспокоївся і почав міркувати: «Може, йому дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Так чорт із ними, із трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу в мене не просив грошей». Коли він увійшов у дитячу, його син уже був у постелі.

- Ти не спиш, синок? - запитав він.

- Ні, тату, - відповів хлопчик.

- Я, здається, занадто грубо тобі відповів, - сказав батько. - У мене був важкий день, і я просто зірвався. Прости мене. Ось, тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів у ліжку й посміхнувся.

- Ой, спасибі! - радісно викликнув він.

Потім він заліз під подушку й дістав ще кілька зім'ятих банкнот. Батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову розлютився. А маля склав всі гроші разом, ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька.

- Навіщо ти просив грошей, якщо вони в тебе вже є? - пробуркотів той.

- Тому що в мене було недостатньо. Але тепер мені вистачить, - відповіла дитина. - Тату, тут рівно п'ятсот. Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу щоб ти повечеряв разом із нами...